451 градус за Фарангейтом

Ідеальний варіант для твору «Моя улюблена книжка» для тих, хто любить постелитися перед класними дамами.

  • 451° за Фаренгейтом — температура, при якій загоряється папір
  • мені сімнадцять і я божевільна. Мій дядько запевняє, що це в такому віці неминуче
  • Нас надто багато, — подумав він. — Нас мільярди, а це надто багато. Ми не знаємо одне одного. Приходять чужинці й чинять насильство. Чужинці виривають твоє серце. Чужинці висмоктують твою кров
  • Людина — наче паперова серветка: в неї висякуються, зминають, викидають
  • Не знаю, якої він про мене думки, але каже, що я справжня цибулина! Мовляв, треба мене облуплювати шар за шаром
  • Так, пробачив. Сам не знаю чому. Ви якась дивна: на вас ображаєшся і легко вибачаєш. То, кажете, вам сімнадцять?
  • Він не може любити чи не любити… Він просто «функціонує»
  • Бо ви мені подобаєтесь, — відповіла вона, — а мені від вас нічого не треба. І тому, що ми розуміємо одне одного
  • «Боже мій, — подумав Монтег, — а й справді сигнали тривоги надходять лише вночі. І ніколи вдень! Чи не тому, що вогонь гарніший вночі? І вистава цікавіша?»
  • Ми ж усі для цього живемо, еге ж? Для задоволення, для приємних відчуттів. І ви повинні визнати, що наша культура надає нам такі можливості, і щедро
  • Яка дурість — читати вірші кожному стрічному! Це міг зробити лише безнадійний дурень
  • тисячі й тисячі облич, що вдивляються в темряву дворів, провулків, у небо; бліді, перелякані, вони ховаються за фіранками; наче сірі звірки, визирають вони зі своїх електричних нір; обличчя з сірими безбарвними очицями, сірими губами й сірими думками, що ледь пробиваються крізь задубілу плоть
  • Ми всі — уривки і шматки історії, літератури, міжнародного права
  • «Кожен має щось залишити після себе. Сина, чи картину, чи побудований дім, чи хоч би стіну або пару пошитих власноручно черевиків. Або сад, посаджений своїми руками. Щось, чого торкалися твої руки, в чому після смерті твоя душа знайде собі притулок. Люди дивитимуться на дерево, яке ти посадив, чи на квітку, і ти житимеш у них». Мій дід казав: «Байдуже, що ти саме робиш, головне, щоб усе, до чого ти доторкаєшся, змінювало форму, ставало не таким, як було, щоб у ньому залишилася частка тебе самого. В цьому різниця між людиною, яка просто косить траву на лузі, і справжнім садівником. Той, що косить траву на лузі, помре — і його ніби й не було, а садівник житиме багато поколінь»

 

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*